Довкілля

Забезпечення сталого відновлення через довкіллєву призму передбачає реалізацію взаємопов’язаних реформ і політик, інтеграцію екологічних питань до міжсекторального планування, залучення зелених інвестицій і фінансування екологічних ініціатив на всіх рівнях, а також підвищення інституційної спроможності державних органів. Необхідно здійснити відповідні законодавчі зміни, які забезпечать удосконалення екологічного контролю, запровадження юридичної відповідальності за екологічні порушення та гармонізацію з європейськими стандартами. Окрему увагу слід приділити повноцінному впровадженню екологічних оцінок, а також прозорості та громадській участі, що передбачає забезпечення доступу до екологічної інформації. Важливо підвищувати рівень обізнаності та навчання фахівців, що сприятиме розвитку професійних компетенцій у сфері захисту довкілля.

  • У зв'язку з війною Росії проти України перед останньою постали безпрецедентні виклики у сфері захисту довкілля й екологічної безпеки. Довкіллєві та кліматичні питання мають крос-секторальне значення, зачіпаючи здоров’я населення, економіку, безпеку, просторове планування й євроінтеграційний курс держави. Водночас ці питання переважно залишаються на периферії уваги уряду. Екологічна політика розглядається як додаткове навантаження та зобов'язання і не інтегрується належним чином до процесів відновлення.

    Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів формально має важелі впливу на урядову політику в усіх секторах. Проте через брак інституційної спроможності, ресурсів і подекуди недостатність політичної ваги, воно не використовує ці важелі системно й ефективно. Розпочата інституційна реформа у сфері охорони довкілля, клімату й екологічної безпеки наразі не забезпечує реалізацію всіх принципів, визначених Конституцією України.

    Відсутність послідовної стратегії збереження та відновлення екосистем призводить до ризиків незворотних втрат. Серед них — осушення боліт, руйнування степів, лісів, водних об'єктів і деградація природних територій, які мають стати першою чергою основою сталого відновлення країни, а не джерелом додаткових ресурсів.

    Європейський курс України виключає можливість спрощення чи скасування таких інструментів, як оцінка впливу на довкілля (ОВД) чи стратегічна екологічна оцінка (СЕО). Проте впроваджені відступи у процедурі екологічних оцінок, практика “експериментального будівництва” й “експериментальних проєктів” без прозорих процедур і громадського контролю створили прикрі прецеденти, які порушують чинне законодавство і можуть мати довгострокові негативні наслідки для населення та довкілля.

    Стан системи державного екологічного контролю також потребує системних змін. Слабка інституційна спроможність, дублювання та часто обмеженість повноважень, брак дієвих механізмів перевірки та контролю сприяють негативній практиці відсутності належної охорони довкілля. Це підсилюється нестачею надійних даних, зокрема, через ігнорування необхідності створення та збереження, фрагментованістю систем моніторингу, відсутністю прозорих механізмів залучення фінансування й ефективного управління коштами та складністю через різноманітність сфер і, відповідно, спеціальних знань про елементи довкілля, що потребують охорони.

    Разом із тим, із 2022 року в Україні відбулися важливі зрушення у сфері охорони довкілля: прийнято Закон про промислове забруднення, відповідно до якого незабаром пілотним суб’єктам господарювання мають почати видавати інтегровані довкіллєві дозволи (електронна система видачі інтегрованого дозволу перебуває у тестовому режимі); внесено зміни до нормативних актів, що регулюють питання моніторингу стану довкілля, ведеться робота щодо приведення підзаконних актів у відповідність до вимог ЄС; затверджено рамковий Закон про клімат, який визначає мету досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року, а також закон, який передбачає відновлення системи моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів; ухвалено плани управління річковими басейнами тощо. 

    Масштабне знищення довкілля й екологічні злочини, включаючи екоцид, залишаються критичними наслідками російської агресії в Україні. Станом на початок червня 2025 року зафіксовано понад 8000 випадків шкоди довкіллю від війни зі збитками понад 85 млрд. євро, зокрема, через забруднення водних ресурсів, руйнування інфраструктури та лісові пожежі. Україна стала першою країною, яка масштабно розслідує такі злочини: тривають 15 кримінальних справ про екоцид і понад 200 – про воєнні злочини проти довкілля. Водночас національне законодавство щодо екоциду не відповідає сучасним реаліям і викликам, породженим війною. Зокрема, Кримінальний кодекс України потребує змін для забезпечення притягнення винуватих до відповідальності.

    В умовах зміни клімату, зростання кількості надзвичайних ситуацій, ризиків для здоров’я людей і потреби подекуди швидкого, проте розумного відновлення інфраструктури, надзвичайно важливо забезпечити системне включення екологічної складової в усі рівні планування. Це передбачає залучення компетентних фахівців, проведення екологічних оцінок і застосування природоорієнтованих рішень і природоохоронних заходів. Тому Україна потребує чіткого алгоритму погодження проєктів відновлення з урахуванням екологічних критеріїв, впровадження обов’язкових «зелених» вимог, системного навчання громад щодо залучення екологічно орієнтованих інвестицій, а також належного фінансування та створення платформи для комунікації та підтримки у сфері зеленого відновлення.

  • Інституційні й управлінські бар’єри

    • Недостатньо політичної волі та пріоритезації питань захисту довкілля у державній політиці відновлення, що перешкоджає інтеграції екосистемного підходу й інших екологічних аспектів у міжсекторальне планування та відбудову.

    • Слабка інституційна спроможність і управління державних органів влади й установ, зокрема, відповідальних за моніторинг і контроль, координацію й імплементацію екологічної політики.

    Регуляторно-нормативні бар’єри

    • Неефективність системи державного екологічного контролю: законодавчі прогалини, неможливість оперативного реагування на порушення через відсутність такої форми контролю в чинному законодавстві.

    • Відсутнє визначення екосистемних послуг у законодавстві, відсутня методика обов'язкової економічної оцінки втрат екосистемних послуг природної території, що залучається до господарської діяльності, в оцінці проєктів відновлення та фінансуванні державних і приватних інвестиційних проєктів.

    • Неналежне виконання чинного законодавства, в тому числі, законів про екологічні оцінки. Підміна або ж взагалі скасування оцінки впливу на довкілля спрощеними процедурами у відбудові критичної інфраструктури без забезпечення належної громадської участі.

    • Проблеми з юридичною відповідальністю за погіршення стану довкілля, яка не відповідає стандартам і практикам ЄС.

    • Відсутність нормативно-правового регулювання території Смарагдової мережі (Натура 2000) в Україні та відсутність механізмів оцінки впливу суб'єктів господарювання на такі території.

    Фінансово-економічні бар’єри

    • Слабка спроможність громад ефективно залучати ”зелені” інвестиції, що зумовлена відсутністю розвиненої державної системи зеленого фінансування та браком обізнаності й інституційної спроможності на місцевому рівні. 

    • Відсутність податкових інструментів стимулювання фінансування заходів з охорони довкілля й екологічної безпеки. 

    Технічні й інформаційні бар’єри

    • Відсутність єдиної інтегрованої системи моніторингу, нерегулярне оновлення даних у наявних системах і джерелах даних, брак аналітики й обмежений доступ до інформації для громадськості.

  • 1.1. Забезпечення набрання чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної системи моніторингу довкілля, інформації про стан довкілля (екологічної інформації) та інформаційного забезпечення управління у сфері довкілля”

    • Внесення зміни до пункту 1 перехідних положень до Закону щодо термінів його набуття чинності, вказавши дату набрання його чинності 1 січня 2026 року.

    1.2. Забезпечення реалізації Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної системи моніторингу довкілля, інформації про стан довкілля (екологічної інформації) та інформаційного забезпечення управління у сфері довкілля”

    • Створення й імплементація адміністративного механізму управління системою моніторингу довкілля (повітря, води, радіаційного фону), зокрема, розглянути можливість створення Агентства моніторингу довкілля.

    • Розробка механізмів фінансування розбудови та/чи модернізації систем моніторингу та навчання спеціалістів. 

    • Приведення у відповідність обладнання систем моніторингу відповідно до стандартів європейської системи моніторингу. 

    • Створення єдиної системи збору й обробки даних і оповіщення населення через якісну координацію всіх суб'єктів моніторингу довкілля в Україні.

    1.3. Створення повноцінної системи доступу до екологічної інформації та забезпечення якісної взаємодії з усіма розпорядниками екологічної інформації під головуванням Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів

    • Інформування ЦОВВ і інших розпорядників екологічної інформації про наявність у них екологічних даних і контроль за зобовʼязанням  надання доступу до них відповідно до національного законодавства.

    • Посилення управлінського апарату в органах влади для підвищення спроможності працювати з екологічною інформацією та забезпечення безперешкодного надання такої інформації на запит громадян.  

    • Забезпечення безперешкодного доступу до екологічної інформації під час воєнного стану, крім інформації про місце розташування військових об'єктів.

    • Публікація екологічної інформації в форматі відкритих даних як фундамент участі громадськості.

    Рішення приймають: Верховна Рада України, Комітет ВРУ з питань екологічної політики та природокористування, розпорядники екологічної інформації, Кабінет Міністрів України, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерство цифрової трансформації України, Уповноважений ВРУ з прав людини.

  • 2.1. Гарантування реалізації проєктів відбудови з дотриманням правил ОВД і СЕО у воєнний та повоєнний час

    • Неприпустимість відступів у процедурі екологічних оцінок у відбудові.

    • Посилення інституційної спроможності ОМС і Міндовкілля, підсилення фахової спроможності та навчання.

    • Забезпечення на державному та регіональному рівнях у кожній територіальній громаді фахівців, які мають знання та практичний досвід проведення стратегічної екологічної оцінки (СЕО) й ОВД.

    2.2. Вдосконалення інструменту ОВД

    • Покращення якості ОВД через вдосконаленя реєстру ОВД, розроблення чіткої процедури післяпроєктного моніторингу та контролю, розроблення секторальних методик для проведення оцінок під час ОВД і СЕО.

    • Забезпечення проведення ОВД до стадії розвідки та до отримання дозвільних документів на надрокористування.

    • Розробка методики обрахунку кумулятивного впливу на довкілля та системи відстеження змін у довкіллі у динаміці, що передбачає врахування сукупного впливу різних джерел навантаження (промисловість, транспорт, агросектор тощо) та застосування сучасних інструментів для постійного спостереження за екологічними змінами (датчики, дистанційне зондування, аналітичні платформи).

    2.3. Вдосконалення інструменту СЕО

    • Активізація СЕО на етапі містобудування та відведення земельних ділянок під ті чи інші потреби.

    • Включення у додаток 4 (Зразок пояснювальної записки) необхідності зазначення інформації про результати СЕО в окремому розділі пояснювальних записок до НПА Кабміну.

    • Покращення якості СЕО через вдосконалення реєстру СЕО, уточнення процедури постпроєктного моніторингу та контролю, розроблення секторальних методик для проведення оцінок під час СЕО.

    • Розроблення Міністерством охорони здоров’я методики проведення СЕО.

    2.4. Запровадження нового виду екологічної оцінки – “Оцінка впливу на території Смарагдової мережі (Натура 2000)” 

    • Оцінка будь-яких видів планованої діяльності на території Смарагдової мережі (Натура 2000). 

    2.5. Впровадження Таксономії ЄС в Україні через імплементацію принципу  Do No Significant Harm (DNSH) у програмах і проєктах відновлення України від наслідків війни

    • Розробка інструкцій для застосування принципу DNSH в умовах війни, що відповідає зобов'язанням передбаченими Планом України й Ukraine Facility.

    • Інтеграція принципу DNSH для проєктів відновлення до цифрової платформи відновлення DREAM як додатковий елемент, що посилює конкурентоздатність проєктів для фінансування.

    • Розробка та прийняття рамкового законопроєкту у відповідності до Регламенту ЄС 2020/852 “Про створення рамкових умов для сприяння сталому інвестуванню” з урахуванням принципу DNSH після завершення дії Ukraine Facility. 

    Рішення приймають: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерство розвитку громад та територій України, Міністерство економіки України.

  • 3.1. Затвердження стратегії державного екологічного контролю

    • Розробка спільного й узгодженого бачення між усіма зацікавленими сторонами сфери охорони довкілля щодо мети екологічного контролю – запобігання погіршення стану довкілля (стаття 66 Конституції України).

    3.2. Прийняття Закону “Про державний екологічний контроль” № 3091 і впровадження відповідальності за погіршення стану довкілля

    • Активізація роботи із прийняття проєкту Закону “Про державний екологічний контроль” Верховною Радою України.

    • Розробка підзаконних НПА, які допоможуть якісно впровадити Закон України “Про державний екологічний контроль”. 

    • Проведення системних навчань із метою якісного впровадження реформи державного екологічного контролю.

    • Внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України з метою підвищення юридичної відповідальності за погіршення стану довкілля. 

    • Розробка проєктів законів, якими транспонується та впроваджується екологічна відповідальність (Директива 2004/35) і кримінальна відповідальність за погіршення стану довкілля (Директива 2024/1203).

    • Передбачення внесення змін до Кримінального кодексу України статті 96-3 про застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру щодо кримінальних правопорушень проти довкілля.

    Відповідальні за прийняття та впровадження рішень: Кабінет Міністрів України, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство зовнішніх відносин, Верховна Рада України та відповідні комітети, Національна школа суддів України, Тренінговий центр прокурорів України, Академія національної поліції України, Національна агенція державної служби України, ЗВО, установи судових експертиз.

  • Екоклуб, Інформаційний центр “Зелене досьє”, Комітет аграрного, земельного та довкільного права НААУ, Лісові ініціативи і суспільство, Мережа захисту національних інтересів “ANTS”, Міжнародна благодійна організація “Екологія-Право-Людина”, Українська природоохоронна група, Фонд природи України, Центр екологічних ініціатив “Екодія”, Центр економіко-правової аналітики, Austausch e.V., Basel Institute on Governance, Greenpeace Україна, International Institute for Sustainable Development, Громадської організації “Save Dnipro”, WWF-Україна, Zero Waste Alliance Ukraine