
Економіка
Відновлення економіки потребує нової промислової політики, синхронізованої з Європейським зеленим курсом і Угодою про чисту промисловість ЄС. Необхідно передбачити розвиток чистих технологій, індустріальних кластерів, низьковуглецевого виробництва, а також запуск зеленого фінансування. У фокусі має бути підвищення доданої вартості, модернізація виробничих потужностей і експортна інтеграція. Інновації будуть важливими для забезпечення розвитку держави.
-
Відбудова України відбувається в умовах глибоких структурних змін, що потребують не лише підтримки економіки військового часу та відбудови зруйнованого, а і планування трансформації економіки відповідно до нових викликів і європейських стандартів. Обмежений доступ до фінансів, брак робочої сили, критична потреба в модернізації наявних виробництв і формування системної промислової політики — все це формує контекст, у якому сталий розвиток економіки стає стратегічним завданням.
Протягом останніх п'яти років в Україні почали діяти окремі елементи промислової політики, зокрема, урядова програма “Доступні кредити 5-7-9”, механізми державного стимулювання створення та розвитку індустріальних парків. Водночас бракує цілісної політики та підходів. Під час повномасштабної війни в Україні розвинулось потужне оборонне виробництво. 2025 року було здійснено перший експорт біометану до ЄС — приклад того, як нові галузі починають інтегруватися до європейського енергетичного простору. Паралельно триває реформування системи публічних інвестицій. Також ведеться робота над запровадженням елементів зеленої таксономії ЄС і механізмів сталого фінансування, які мають стати основою для економічної відбудови. Водночас ці ініціативи поки що залишаються фрагментованими та потребують інтеграції до цілісної стратегії, узгодженої з європейськими рамковими документами у сфері кліматичної й індустріальної політики.
Сталий розвиток вимагає переосмислення ресурсокористування, переходу до економіки з високою доданою вартістю й інтеграції до європейських і глобальних ланцюгів постачання. Це означає не лише модернізацію наявних виробництв, а і створення нових промислових кластерів, здатних вироблять конкурентоспроможні тоавари, у тому числі, на основі зеленої енергетики, smart-рішень, енергоефективних і “чистих” технологій.
У цьому контексті важливо враховувати рамкові ініціативи Європейського Союзу, зокрема, Угоду про чисту промисловість (Clean Industrial Deal), Європейську зелену угоду (European Green Deal) і Регламент ”Про промисловість з нульовим викидом парникових газів” (Net-Zero Industry Act), які визначають напрям розвитку промисловості в регіоні на найближчі десятиріччя. Включення України до цього процесу вимагає стратегічного бачення, адаптації регуляторних підходів, інвестицій в інфраструктуру та людський капітал. Паралельно варто вибудовувати власну індустріальну візію, яка враховує специфіку національного контексту, воєнні ризики та потребу в довгостроковій економічній безпеці.
Україна володіє рядом стратегічних переваг: доступ до критичних ресурсів, спільний кордон з Європейським Союзом і наявність угоди про вільну торгівлю з ЄС, наявність науково-освітнього потенціалу, базова енергетична інфраструктура. Проте реалізація цього потенціалу потребує цілеспрямованих зусиль з боку державних інститутів, громад, бізнесу та міжнародних партнерів, особливо в питаннях модернізації регуляторного середовища, залучення інвестицій і розвитку людського капіталу. При цьому засадничим елементом залишається відповідність до вимог європейського ринку — зокрема, у сфері екологічних стандартів, ресурсоефективності та прозорості.
Зелений перехід має розглядатися як інструмент структурної трансформації, конкурентоспроможності та безпеки, а не лише як кліматична політика чи виклик. Це можливість перейти від сировинної до високотехнологічної моделі економіки. Інвестиції у виробництво енергетичного обладнання, акумуляторів, smart grid-рішень, біометану та громадського транспорту — це лише частина спектра нових напрямів, де Україна може запропонувати унікальну цінність для відновлення власної економіки, зміцнення ланцюжків постачання Європи та глобального ринку.
-
Інституційні та стратегічні бар’єри
Відсутність інтегрованої національної промислової політики та державної стратегії розвитку галузей економіки.
Недостатня інтеграція питань економічної безпеки та реіндустріалізації до державної політики.
Фінансові обмеження
Відсутність доступу до довгострокових і дешевих фінансів.
Недостатній розвиток інструментів державної підтримки (гарантії, співфінансування).
Імпортні мита на компоненти, що необхідні для запуску локальних виробництв.
Інфраструктурні бар’єри
Недостатній розвиток інфраструктури наявних індустріальних парків (земля, електроенергія, логістика).
Низька пропускна здатність електромереж і складність та вартісність приєднання до них.
Висока вартість логістики та довгі терміни доставки імпортного обладнання (з повним авансом).
Ринкові та регуляторні диспропорції
Ринкові деформації: тарифи, які нижче за реальну вартість ресурсів.
Відсутність цілісної системи державної допомоги для стимулювання інвестицій у виробничі потужності: податкові пільги, спеціальні економічні зони, визначені пріоритетні галузі.
Неефективна робота регуляторних органів, включно з наглядом за стандартами продукції на внутрішньому ринку, надмірна зарегульованість, корупція.
Кадрові й освітні виклики
Нестача спеціалістів з інженерним, екологічним, управлінським профілем і висококваліфікованих виробничих професій.
Брак сучасних освітніх програм, R&D-інфраструктури та зв’язку науки із промисловістю.
Відсутня повноцінна система освіти для дорослих.
Слабка професійна та професійно-технічна освіта.
Інформаційна закритість
Обмежений доступ до статистичних і геологічних даних, зокрема, щодо критичних мінералів.
Відсутність прозорої дозвільної системи та системи моніторингу.
Безпекові й екологічні ризики
Безпекові ризики — ключовий фактор для залучення інвесторів.
Неврегульоване поводження з військовими і будівельними відходами.
Брак сучасної системи управління відходами й їхнього відновлення.
-
Мета: Створення основи для конкурентоспроможної, низьковуглецевої й інноваційної промисловості через формування промислової політики, орієнтованої на енергетичний перехід, екологічну сталість і регіональний розвиток.
1.1. Розробка та впровадження цілісної промислової політики України, спрямованої на досягнення структурних змін в економіці
Визначення центрального органу виконавчої влади, відповідального за формування та реалізацію промислової політики.
Розробка національної стратегії промислової політики з фокусом на технологічну модернізацію, зелену трансформацію, високу додану вартість і інституційну спроможність реалізації такої стратегії.
Розробка набору фінансових інструментів для стимулювання розвитку виробництва, включно з доступом до пільгового фінансування та гарантій, для чого потрібна тісна співпраця з МФО.
Підтримка вуглецеємних і моноіндустріальних громад у процесі декарбонізації через програми диверсифікації економіки.
Забезпечення підготовки якісних інвестиційних проєктів, зокрема через Програму підготовки проєктів (англ. Project Preparation Facility).
1.2. Розвиток промислової бази в Україні
Масштабування діяльності Інноваційного фонду на “зелені” проєкти цивільного призначення (наприклад, обладнання для ВДЕ).
Підтримка урядом патентування, захисту інтелектуальної власності та нових розробок.
Розроблення механізмів підтримки інноваційного виробництва.
Укладання нових угод про зони вільної торгівлі для забезпечення попиту на українські "зелені" промислові товари.
Відкриття даних і спрощення доступу до них для промисловців і інвесторів.
Підтримка локалізації переробки критичних мінералів в Україні: в угодах про видобуток визначити, що принципом такої діяльності має бути максимальна переробка мінералів і створення доданої вартості в Україні.
1.3. Розробка стандартів сталого виробництва
Впровадження ESG-критеріїв і таксономії ЄС до практики банківського фінансування промислових проєктів.
-
Мета: Декарбонізація, підвищення енергоефективності та сталості виробничих процесів через модернізацію і впровадження інноваційних технологій.
2.1. Впровадження найкращих доступних технологій і методів управління (НДТМів)
Розроблення та впровадження моделі співфінансування впровадження НДТМів за прикладом країн Європейського Союзу, коли підприємства, що впроваджують НДТМи раніше терміну, що вимагається законом, можуть претендувати на фінансову підтримку.
Забезпечення цільового використання коштів екологічного податку для підтримки проєктів модернізації виробництв і впровадження НДТМів.
Оновлення Постанови КМУ від 17 вересня 1996 р. № 1147 ”Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів” із урахуванням потреби фінансування НТДМів і впровадження заходів із декарбонізації.
2.2. Впровадження моніторингу на джерелах викидів
Впровадження обов’язкового встановлення автоматизованих систем моніторингу на джерелах викидів для всіх категорій підприємств.
Забезпечення доступу до даних моніторингу для громадськості та контролюючих органів.
2.3. Розвиток циркулярної економіки у промисловості
Підвищення спроможності ЦОВВ, відповідального за політику циркулярної економіки (Мінекономіки), забезпечення ресурсами для роботи над розробкою та впровадженням відповідних політик і забезпечення координації роботи з іншими ЦОВВами.
Затвердження державних стандартів для забезпечення розвитку циркулярного виробництва.
Розробка національної системи екологічних декларацій продукції (англ. Environmental Product Declarations, EPD) для будівельних матеріалів українського виробництва.
Оновлення освітніх програм з урахуванням найкращих практик циркулярної економіки в різних галузях.
Реалізація пілотних проєктів циркулярного виробництва за підтримки ЄС (міжнародна співпраця).
Рішення приймають: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки України, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерство розвитку громад та територій України.
-
Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Інститут розвитку національної економіки, Центр екологічних ініціатив “Екодія”, Центр економічної стратегії, CEE Bankwatch, DiXi Group, Helvetas, People in Need, Razom We Stand, ReThink, WWF-Україна, а також експерти: ДП “Укрпромзовнішекспертиза”, Інститут економіки і прогнозування НАН України, Оксфордський університет, Офіс зеленого переходу, Технічний університет Ейндговена