Економіка

Відновлення економіки потребує нової промислової політики, синхронізованої з Європейським зеленим курсом і Угодою про чисту промисловість ЄС. Необхідно передбачити розвиток чистих технологій, індустріальних кластерів, низьковуглецевого виробництва, а також запуск зеленого фінансування. У фокусі має бути підвищення доданої вартості, модернізація виробничих потужностей і експортна інтеграція. Інновації будуть важливими для забезпечення розвитку держави.

  • Відбудова України відбувається в умовах глибоких структурних змін, що потребують не лише підтримки економіки військового часу та відбудови зруйнованого, а і планування трансформації економіки відповідно до нових викликів і європейських стандартів. Обмежений доступ до фінансів, брак робочої сили, критична потреба в модернізації наявних виробництв і формування системної промислової політики — все це формує контекст, у якому сталий розвиток економіки стає стратегічним завданням.

    Протягом останніх п'яти років в Україні почали діяти окремі елементи промислової політики, зокрема, урядова програма “Доступні кредити 5-7-9”, механізми державного стимулювання створення та розвитку індустріальних парків. Водночас бракує цілісної політики та підходів. Під час повномасштабної війни в Україні розвинулось потужне оборонне виробництво.  2025 року було здійснено перший експорт біометану до ЄС — приклад того, як нові галузі починають інтегруватися до європейського енергетичного простору. Паралельно триває реформування системи публічних інвестицій. Також ведеться робота над запровадженням елементів зеленої таксономії ЄС і механізмів сталого фінансування, які мають стати основою для економічної відбудови. Водночас ці ініціативи поки що залишаються фрагментованими та потребують інтеграції до цілісної стратегії, узгодженої з європейськими рамковими документами у сфері кліматичної й індустріальної політики. 

    Сталий розвиток вимагає переосмислення ресурсокористування, переходу до економіки з високою доданою вартістю й інтеграції до європейських і глобальних ланцюгів постачання. Це означає не лише модернізацію наявних виробництв, а і створення нових промислових кластерів, здатних вироблять конкурентоспроможні тоавари, у тому числі, на основі зеленої енергетики, smart-рішень, енергоефективних і “чистих” технологій.

    У цьому контексті важливо враховувати рамкові ініціативи Європейського Союзу, зокрема, Угоду про чисту промисловість (Clean Industrial Deal), Європейську зелену угоду (European Green Deal) і Регламент ”Про промисловість з нульовим викидом парникових газів”  (Net-Zero Industry Act), які визначають напрям розвитку промисловості в регіоні на найближчі десятиріччя. Включення України до цього процесу вимагає стратегічного бачення, адаптації регуляторних підходів, інвестицій в інфраструктуру та людський капітал. Паралельно варто вибудовувати власну індустріальну візію, яка враховує специфіку національного контексту, воєнні ризики та потребу в довгостроковій економічній безпеці.

    Україна володіє рядом стратегічних переваг: доступ до критичних ресурсів, спільний кордон з Європейським Союзом і наявність угоди про вільну торгівлю з ЄС,  наявність науково-освітнього потенціалу, базова енергетична інфраструктура. Проте реалізація цього потенціалу потребує цілеспрямованих зусиль з боку державних інститутів, громад, бізнесу та міжнародних партнерів, особливо в питаннях модернізації регуляторного середовища, залучення інвестицій і розвитку людського капіталу. При цьому засадничим елементом залишається відповідність до вимог європейського ринку — зокрема, у сфері екологічних стандартів, ресурсоефективності та прозорості.

    Зелений перехід має розглядатися як інструмент структурної трансформації, конкурентоспроможності та безпеки, а не лише як кліматична політика чи виклик. Це можливість перейти від сировинної до високотехнологічної моделі економіки. Інвестиції у виробництво енергетичного обладнання, акумуляторів, smart grid-рішень, біометану та громадського транспорту — це лише частина спектра нових напрямів, де Україна може запропонувати унікальну цінність для відновлення власної економіки, зміцнення ланцюжків постачання Європи та глобального ринку.

  • Інституційні та стратегічні бар’єри

    • Відсутність інтегрованої національної промислової політики та державної стратегії розвитку галузей економіки.

    • Недостатня інтеграція питань економічної безпеки та реіндустріалізації до державної політики.

    Фінансові обмеження

    • Відсутність доступу до довгострокових і дешевих фінансів.

    • Недостатній розвиток інструментів державної підтримки (гарантії, співфінансування).

    • Імпортні мита на компоненти, що необхідні для запуску локальних виробництв.

    Інфраструктурні бар’єри

    • Недостатній розвиток інфраструктури наявних індустріальних парків (земля, електроенергія, логістика).

    • Низька пропускна здатність електромереж і складність та вартісність приєднання до них.

    • Висока вартість логістики та довгі терміни доставки імпортного обладнання (з повним авансом).

    Ринкові та регуляторні диспропорції

    • Ринкові деформації: тарифи, які нижче за реальну вартість ресурсів.

    • Відсутність цілісної системи державної допомоги для стимулювання інвестицій у виробничі потужності: податкові пільги, спеціальні економічні зони, визначені пріоритетні галузі.

    • Неефективна робота регуляторних органів, включно з наглядом за стандартами продукції на внутрішньому ринку, надмірна зарегульованість, корупція.

    Кадрові й освітні виклики

    • Нестача спеціалістів з інженерним, екологічним, управлінським профілем і висококваліфікованих виробничих професій.

    • Брак сучасних освітніх програм, R&D-інфраструктури та зв’язку науки із промисловістю.

    • Відсутня повноцінна система освіти для дорослих.

    • Слабка професійна та професійно-технічна освіта.

    Інформаційна закритість

    • Обмежений доступ до статистичних і геологічних даних, зокрема, щодо критичних мінералів.

    • Відсутність прозорої дозвільної системи та системи моніторингу. 

    Безпекові й екологічні ризики

    • Безпекові ризики — ключовий фактор для залучення інвесторів.

    • Неврегульоване поводження з військовими і будівельними відходами.

    • Брак сучасної системи управління відходами й їхнього відновлення.

  • Мета: Створення основи для конкурентоспроможної, низьковуглецевої й інноваційної промисловості через формування промислової політики, орієнтованої на енергетичний перехід, екологічну сталість і регіональний розвиток.

    1.1. Розробка та впровадження цілісної промислової політики України, спрямованої на досягнення структурних змін в економіці

    • Визначення центрального органу виконавчої влади, відповідального за формування та реалізацію промислової політики.

    • Розробка національної стратегії промислової політики з фокусом на технологічну модернізацію, зелену трансформацію, високу додану вартість і інституційну спроможність реалізації такої стратегії.

    • Розробка набору фінансових інструментів для стимулювання розвитку виробництва, включно з доступом до пільгового фінансування та гарантій, для чого потрібна тісна співпраця з МФО.

    • Підтримка вуглецеємних і моноіндустріальних громад у процесі декарбонізації через програми диверсифікації економіки.

    • Забезпечення підготовки якісних інвестиційних проєктів, зокрема через Програму підготовки проєктів (англ. Project Preparation Facility).

    1.2. Розвиток промислової бази в Україні

    • Масштабування діяльності Інноваційного фонду на “зелені” проєкти цивільного призначення (наприклад, обладнання для ВДЕ).

    • Підтримка урядом патентування, захисту інтелектуальної власності та нових розробок.

    • Розроблення механізмів підтримки інноваційного виробництва.

    • Укладання нових угод про зони вільної торгівлі для забезпечення попиту на українські "зелені" промислові товари.

    • Відкриття даних і спрощення доступу до них для промисловців і інвесторів.

    • Підтримка локалізації переробки критичних мінералів в Україні: в угодах про видобуток визначити, що принципом такої  діяльності має бути максимальна переробка мінералів і створення доданої вартості в Україні.

    1.3. Розробка стандартів сталого виробництва

    • Впровадження ESG-критеріїв і таксономії ЄС до практики банківського фінансування промислових проєктів.

  • Мета: Декарбонізація, підвищення енергоефективності та сталості виробничих процесів через модернізацію і впровадження інноваційних технологій.

    2.1. Впровадження найкращих доступних технологій і методів управління (НДТМів)

    • Розроблення та впровадження моделі співфінансування впровадження НДТМів за прикладом країн Європейського Союзу, коли підприємства, що впроваджують НДТМи раніше терміну, що вимагається законом, можуть претендувати на фінансову підтримку.

    • Забезпечення цільового використання коштів екологічного податку для підтримки проєктів модернізації виробництв і впровадження НДТМів.

    • Оновлення Постанови КМУ від 17 вересня 1996 р. № 1147 ”Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів” із урахуванням потреби фінансування НТДМів і впровадження заходів із декарбонізації.

    2.2. Впровадження моніторингу на джерелах викидів

    • Впровадження обов’язкового встановлення автоматизованих систем моніторингу на джерелах викидів для всіх категорій підприємств.

    • Забезпечення доступу до даних моніторингу для громадськості та контролюючих органів.

    2.3. Розвиток циркулярної економіки у промисловості

    • Підвищення спроможності ЦОВВ, відповідального за політику циркулярної економіки (Мінекономіки), забезпечення ресурсами для роботи над розробкою та впровадженням відповідних політик і забезпечення координації роботи з іншими ЦОВВами.

    • Затвердження державних стандартів для забезпечення розвитку циркулярного виробництва.

    • Розробка національної системи екологічних декларацій продукції (англ. Environmental Product Declarations, EPD) для будівельних матеріалів українського виробництва.

    • Оновлення освітніх програм з урахуванням найкращих практик циркулярної економіки в різних галузях.

    • Реалізація пілотних проєктів циркулярного виробництва за підтримки ЄС (міжнародна співпраця).

    Рішення приймають: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки України, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерство розвитку громад та територій України.

  • Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Інститут розвитку національної економіки, Центр екологічних ініціатив “Екодія”, Центр економічної стратегії, CEE Bankwatch, DiXi Group, Helvetas, People in Need, Razom We Stand, ReThink, WWF-Україна, а також експерти: ДП “Укрпромзовнішекспертиза”, Інститут економіки і прогнозування НАН України, Оксфордський університет, Офіс зеленого переходу, Технічний університет Ейндговена