Сільське господарство

Сільське господарство постало перед серйозними викликами, зумовленими повномасштабним вторгненням, забрудненням і замінуванням земель, зміною клімату, необхідністю впровадження великого обсягу реформ і адаптації до стандартів ЄС у рамках євроінтеграційного курсу. Відновлення агросектору має бути не лише економічно відповідальним, а і таким, що забезпечує екологічну безпеку та стійкість у середньо- і довгостроковій перспективі.

Аграрна модель України є багаторівневою. До початку повномасштабного вторгнення загальна площа сільськогосподарських земель в Україні складала близько 41,3 млн. га, а вже 2024 року доступна до використання площа становила менше 33 млн. га. За різними оцінками 6-8 млн. га складають заміновані землі та такі, що знаходяться на окупованих територіях або на територіях, де ведуться активні бойові дії. За структурою близько чверті сільськогосподарських земель обробляються агрохолдингами (від 5 тис. га) і ще чверть – це особисті селянські господарства (ОСГ) і мікровиробники (до 50 га). Основна частина сільськогосподарських земель зосереджена в руках малих і середніх агровиробників, які складають основу економіки та забезпечують продовольчу безпеку України, та бачимо тенденції до зростання масштабу господарств і консолідації земельних ділянок.

Попри значний потенціал аграрний сектор України стикається з низкою системних викликів. Відсутність цілісного бачення аграрної політики, монополізація ринку, тінізація дрібного виробництва й екологічні ризики залишаються основними бар’єрами для розвитку. Законодавча база залишається фрагментованою, а процес адаптації до європейських стандартів — повільним і вибірковим. Україна суттєво відстає в імплементації низки ключових положень ЄС, серед яких — Нітратна, Оселищна та Пташина директиви, Регламент щодо запобігання вирубці лісів (EUDR), а також вимоги до добробуту тварин, що є необхідними для експорту та руху в напрямі членства в ЄС.

З важливих позитивних зрушень – схвалення у листопаді 2024 року Кабінетом Міністрів Стратегії сільського господарства та сільського розвитку до 2030 року, яка підготовлена з урахуванням вимог ЄС, зокрема, Спільної аграрної політики, в межах євроінтеграційного процесу. Одна зі стратегічних цілей стратегії – кліматично орієнтоване сільське господарство, що включає пом’якшення наслідків зміни клімату й адаптація до них, розвиток органічного виробництва, циркулярної біоекономіки, запобігання втраті біорізноманіття. 

Завдяки підтримці міжнародних партнерів розпочато оцінку вразливості сільського господарства до зміни клімату, що дасть основу для стратегічного документу з адаптації агросектору та впровадженні заходів із підтримки екологічних практик. Також розпочато дослідження щодо скорочення викидів парникових газів і збільшення поглинання вуглецю в аграрному секторі.

Крім цього, 2023 року розпочато ведення державних реєстрів органів сертифікації й операторів у сфері органічного виробництва й обігу органічної продукції відповідно до законодавства України. Наразі у Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт, спрямований на приведення Закону України “Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції” у відповідність до положень Регламенту Європейського парламенту та Ради (ЄС) № 2018/848 від 30 травня 2018 року.  

У процесі відновлення відкривається унікальне вікно можливостей для трансформації агросектору в бік сталого, екологічно дружнього та соціально орієнтованого розвитку. Сільське господарство може уможливити скорочення викидів парникових газів від спалювання викопного палива за рахунок сталих практик використання рослинних решток, побічних продуктів тваринництва й іншої агросировини, а збереження та покращення якості ґрунтів може перетворити орні землі із джерела викидів парникових газів на джерело поглинання вуглецю, сприяючи досягненню кліматичної нейтральності. Для цього необхідна налагоджена співпраця всіх стейкхолдерів, цілеспрямована політика, інтеграція екологічних стандартів до програми підтримки, а також активна робота з мікро- та малими виробниками, які часто залишаються поза фокусом державної політики, проте мають потенціал стати основою сталої трансформації.

Інституційні та політичні бар’єри

• Відсутність системного діалогу між стейкхолдерами щодо бачення аграрної політики та розвитку галузі.

• Затримка у гармонізації законодавства з ЄС.

• Ігнорування мікро- та малих виробників у політиках і плануванні.

• Відсутність контролю за дотриманням екологічного законодавства у державних і міжнародних програмах підтримки.

Економічні та фінансові бар’єри

• Нерівний доступ до фінансування (регіональний дисбаланс, малий обіг у фермерів).

• Висока вартість переходу на екологічно дружні технології, відсутність підтримки в перехідний період.

• Складність залучення інвестицій у нові технології й екологічні практики.

• Недостатність державної підтримки зі зменшення викидів і адаптації до зміни клімату.

Структурні та ринкові бар’єри

• Концентрація земель у великих господарствах, витіснення дрібних виробників через укрупнення господарств.

• Тінізація діяльності мікро- та малих господарств.

• Відсутність кооперації між малими виробниками.

• Проблеми з залученням молоді та жінок до ведення агробізнесу.

• Непропорційний вплив мобілізації на малі господарства.

Освітні й інформаційні бар’єри

• Низька екологічна обізнаність малих і середніх виробників.

• Відсутність механізмів поширення знань про сталу практику й адаптацію до зміни клімату.

• Відсутність комунікаційної кампанії національного рівня щодо переваг реєстрації, екологічного виробництва, кооперації.

Екологічні та технологічні бар’єри

• Руйнування екосистем: розорювання луків, самосійних лісів, степів, прибережних захисних смуг, пасовищ, водно-болотних угідь, русел і заплав малих рік.

• Ігнорування альтернативних рішень у контексті зміни клімату (наприклад, зрошення — єдине запропоноване рішення).

• Постійне відкладання впровадження європейських регуляцій, дотичних до охорони довкілля (Оселищна та Пташина, Нітратна Директиви, Регламент ЄС проти знеліснення тощо) 

• Відсутність належної інфраструктури для зберігання гною й утилізації побічних продуктів тваринного походження, що не призначені для споживання людиною.

Мета: Інтеграція сталих підходів у розвиток сільського господарства та сільських територій через узгоджену політику, підтримку виробників і дотримання екологічних стандартів.

1.1. Налагодження регулярного стратегічного діалогу на національному рівні щодо сталого розвитку сільського господарства в контексті євроінтеграції

• Регулярні діалоги для врахування інтересів стейкхолдерів різного рівня та різних дотичних секторів, включно із представниками агровиробників, сільських територій, довкіллєвих організацій.

1.2. Узгодити пріоритетні напрями роботи в галузі сільського господарства та розвитку сільських територій з іншими галузевими стратегічними документами, зокрема:

• Концепцією Загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель (у частині використання земель і зменшення рівня розораності).

• Національним планом з енергетики та клімату (у частині зменшення викидів парникових газів).

• Стратегією екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату на період до 2030 року (у частині збереження та підтримки біорізноманіття).

1.3.  Моніторинг і контроль агровиробничої діяльності на відповідність чинному екологічному законодавству (яке буде змінюватися в рамках євроінтеграційних процесів)

• Контроль за дотриманням чинного законодавства агровиробниками, які отримують державну підтримку.

• Розробка механізмів/інструментів підтримки агровиробників для впровадження сталих практик у сільському господарству у перехідний період. 

• Адаптація та впровадження вимог до управління фермерським господарством (англ. statutory management requirements).

1.4. Забезпечення сталого розвитку сільських територій, зокрема, через підтримку малих і середніх агровиробників

• Стимулювання та підтримка молодих підприємців на сільських територіях через податкові стимули, підтримку стартапів, інновацій, фінансові й інші механізми.

• Забезпечення доступу молодих фермерів до землі через запровадження контролю за концентрацією землі на рівні громад.

• Створення умов для навчання й обміну досвідом сільськогосподарських виробників сталим сільськогосподарським практикам.

Рішення приймають: Міністерство аграрної політики та продовольсьства України, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерство розвитку громад та територій України, Міністерство економіки України,  органи місцевого самоврядування

Мета: Забезпечення відновлення, збереження родючості й екосистемних функцій ґрунтів 

2.1. Впровадження сталих підходів до відновлення земель, забруднених внаслідок військових дій

• Обов’язкова екологічна оцінка стану розмінованих земель.

• Сформована стратегія поводження з розмінованими землями, яка має бути врахована для прийняття рішення щодо подальшого використання цих земель чи виведення їх з обігу. 

• Спрощення процедури консервації земель для землевласників.

• Розробка ефективного та прозорого механізму компенсації для землевласників, земельні ділянки яких є або повинні бути законсервованими.

• Розробка та затвердження методології ремедіації/рекультивації земель, які можуть бути повернені до сільськогосподарського використання для харчової продукції.

2.2. Обов’язковий моніторинг якості ґрунтів усіх земель

• Налагодження системного обстеження, мапування та моніторингу забруднених і замінованих земель.

• Покроковий запуск обов’язкової системи аналізу і моніторингу якості та здоров’я всіх ґрунтів. 

• Створення прозорої та відкритої бази даних якості та здоров’я ґрунтів.

2.3. Впровадження сталого землекористування для забезпечення кліматичної стійкості сільського господарства

• Розробка комплексної стратегії адаптації сільського господарства до зміни клімату з обов’язковим урахуванням агроекологічних підходів: сівозміна, покривні культури, буферні зони, управління водно-болотними угіддями й інші підходи.

• Визначення в законодавстві терміну “екосистемні послуги”, встановлення переліку екосистемних послуг і механізмів їх відшкодування.

• Проведення інвентаризації торфовищ і встановлення правовий режим їхнього використання та збереження.

• Перегляд планів із розвитку меліорації на основі оцінки доступності запасів води з урахуванням використання питної води та зміни клімату й інших чинників.

• Прийняття проєкту Закону “Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції”.

2.4. Зменшення залежності від агрохімікатів і пестицидів задля забезпечення екологічної та продовольчої безпеки

• Розробка плану заходів щодо зменшення використання пестицидів і агрохімікатів в агровиробництві та механізмів стимулювання використання біопестицидів, органічних добрив. 

• Розробка програми дій для зменшення нітратного забруднення вод від сільськогосподарських джерел.

• Забезпечення контролю за поводженням із пестицидами, добривами та контролю за дотриманням вмісту небезпечних речовин у продуктах харчування.

Рішення приймають: Міністерство аграрної політики та продовольсьства України, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України, Держгеокадастр, Державна екологічна інспекція України, органи місцевого самоврядування

Мета: Забезпечення добробуту (благополуччя) сільськогосподарських тварин і розвиток сталого тваринництва.

3.1. Впровадження стандартів добробуту (благополуччя) сільськогосподарських тварин

• Розроблення тренінгових матеріалів і питань для інспектування (чеклисти) дотримання операторами ринку вимог щодо добробуту сільськогосподарських тварин ветеринарними інспекторами. 

• Приведення у відповідність Вимог до забезпечення благополуччя сільськогосподарських тварин під час транспортування та здійснення супутніх операцій із чинним регламентом ЄС 1/2005, а також прийняття до уваги нової пропозиції Єврокомісії щодо транспортування тварин і основні зміни щодо максимальної тривалості перевезення, норм площі та температури під час перевезення, поміж інших. 

• Забезпечення дотримання законів добробуту тварин усіма операторами ринку через державний контроль виконання вимог відповідно до регламенту ЄС 2017/625, а також стимулюванням операторів ринку переходу на кращі умови утримання, забою та транспортування тварин.  

• Розроблення механізму збору й аналізу даних про результати здійснених заходів державного контролю за дотриманням вимог щодо добробуту (благополуччя) тварин із метою оптимізації періодичності таких заходів і забезпечення належного звітування перед Європейською Комісією в майбутньому.

• Стимулювання створення галузевих політик щодо покращення добробуту (благополуччя) сільськогосподарських тварин із метою не тільки виконання вимог ЄС, а і створення нових покращених стандартів добробуту, що дало би можливість Україні бути в авангарді якісних і прогресивних змін.

3.2. Розвиток сталого тваринництва та зменшення впливу тваринництва на довкілля та здоров'я людей

• Включення до типової комплексної моделі тваринницької ферми інноваційних підходів ведення сталого тваринництва з урахуванням екологічних і кліматичних вимог.

• Забезпечення державної фінансової підтримки малих і середніх виробників у впровадженні практик із мітігації й адаптації до зміни клімату, зокрема, підтримка пасовищ, сховищ для зберігання гною та технологій його ефективного внесення під рослини.

• Розроблення підходів стимулювання кооперації малих виробників, зокрема, через проєкти виробництва та використання біогазу, проєкти створення інфраструктури для безпечного зберігання відходів тощо.

• Налагодження екологічного моніторингу та контролю на ділянках зі значною концентрацією тваринництва на рівні громад для виявлення та запобігання забруднення.

• Залучення фінансування для модернізації інфраструктури для поводження з побічними продуктами тваринного походження відповідно до нових і інноваційних технологій.

3.3. Впровадження кроків для переходу на “Здорову дієту”

• Включення питання “Здорової дієти” до стратегічних документів щодо розвитку тваринництва, агропромислового комплексу України, системи охорони здоров’я, продовольчої безпеки, включно із пріоритизацією органічної продукції й інтеграцією рослинних дієт і альтернативних білків.

• Розробка та прийняття нормативно-правових актів для введення органічних продуктів у публічні закупівлі для навчальних закладів (дитячих садочків і шкіл).

Рішення приймають: Міністерство аграрної політики та продовольсьства України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Державна екологічна інспекція України.

Міжнародна благодійна організація “Інформаційний центр “Зелене досьє”, Центр екологічних ініціатив “Екодія”, Громадська організація “Екосмарт”, CEE Bankwatch, Eurogroup for Animals, WWF-Україна, а також експерти: Офіс зеленого переходу.